АЗІЙСЬКІ МОДЕЛІ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ: ПРИКЛАД РЕСПУБЛІКИ СІНГАПУР
Кушнарьов Ігор Володимирович,
кандидат
юридичних наук,
докторант відділу
правових проблем політології
Інституту держави
і права ім. В. М. Корецького НАН України
Об’єктом
нашого дослідження є політична корупція у Сінгапурі та шляхи боротьби з нею. Ця
держава продемонструвала один із найдієвіших антикорупційних механізмів у
політиці, а тому її досвід заслуховує на вивчення з метою можливого
використання в Україні. У дослідницьких аналізах проблематики політичної
корупції на пострадянському просторі, наводять для порівняння саме тогочасний
Сінгапур [6], і
водночас ставлять цю державу за приклад успішного антикорупційного проекту [5].
У часи, коли Сінгапур був британською колонією, усезагальна
корумпованість була соціально прийнятним, повсякденним явищем. Ризик для
корупціонера бути викритим і покараним був мізерним. Антикорупційна боротьба у Сінгапурі розпочалася
ще у 1871 році з прийняття кримінального кодексу (англ. Penal Code of the
Straits Settlements), де корупцію було оголошено поза законом. Згодом корупція була визнана серед тих проблем, із якими не
справилася британська колоніальна влада. Цьому, як припускають дослідники [10],
є три причини: 1) наявність можливостей для корупції; 2) невисокий рівень
зарплат; 3) незначна ймовірність розслідування та покарання. Та й громадська
думка того часу толерувала корупцію: панувало типове для більшості
азійських країн терпиме ставлення до неї; корупційні дії «були радше нормою,
причому для усіх верств суспільства» [2, c. 127]. Сінгапур перебував у вкрай
складній економічній ситуації, яка породжувала масштабну корупцію різних видів.
Прорив
відбувся, коли Партія народної дії, перемігши на виборах (1959), сформувала
уряд та ініціювала Акт протидій корупції (Prevention of Corruption Act, POCA,
1960). На сьогодні Сінгапур є серед найменш
корумпованих держав світу. Ще
у 1996 році Служба консультацій із політичних та економічних ризиків (Political and Economic Risk Consultancy, PERC) визначила за
Сінгапуром третє місце (після Швейцарії та Австралії) у переліку найменш
корумпованих країн світу. З резюме PERC: «У всіх країнах
існує антикорупційна законодавча база, але ні в одній із них закон не
дотримується так чітко та неухильно, як у Сінгапурі. Корумповані чиновники,
особливо високопосадовці, зіштовхуються у Сінгапурі з протидією небаченої
суворості» [Цит. за: 10]. За даними «Transparency
International», у рейтингу 2016 року держав
(індекс сприйняття корупції; англ. The
Corruption Perceptions Index) Сінгапур був на 7-й позиції (це держава-лідер
серед азійських держав): 2016 – індекс 84; за роки проведення замірів цього
індексу щодо Сінгапуру він істотно не коливався.
Відзначимо, що боротьба з різними
видами корупції, у т. ч. й політичною, традиційно є важливою темою внутрішньополітичної
боротьби багатьох азійських держав. Але у більшості із них, найперше у
держав-сусідів і партнерів Сінгапура по АСЕАН (Філіппіни, Малайзія, Таїланд та
ін.), ця боротьба обмежувалася періодами підготовки та проведенням виборів, а
потім зводилася нанівець або ж до проведення коротких за часом та звужених за
цілями популістичних пропагандистських кампаній задля зведення рахунків із
політичними конкурентами. Л. Гладченко [2, с. 130] як приклади наводить
корупційні афери кланів президентів Х. М. Сухарто (Індонезія), Ф. Маркоса та К.
Акіно (Філіпіни), Ро Де У (Південна Корея), прем’єр-міністра Т. Чинавата
(Таїланд) та ін.
Як зауважував прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю у своїх
мемуарах, «політична корупція у Сінгапурі особливо увиразнювалася під час підготовки
та проведення електоральних кампаній різного рівня. Тоді змагальність ідей, програм кандидатів на виборні посади часто
витіснялися «конкуренцією гаманців» [3,
с. 154]. Сінгапурські очільники усвідомлювали, що така «комерційна
демократія», зумовлена чималими витратами на виборчу кампанію, запускає в дію
двигун корупції, адже електоральні капіталовкладення спонсорів мають неодмінно
конвертуватися у позаконкурентні урядові контракти і незаконні преференції,
наділення посадами. Висока вартість виборів визнавалася прокляттям багатьох
азійських країн.
Уже після перших виборів у незалежному
Сінгапурі очільники держави оприлюднили всю інформацію про доходи, нерухомість,
комерційні інтереси тощо. А приймаючи присягу члени першого уряду одягнули
білий одяг, символізуючи чесність та чистоту поведінки і особистому та
громадському житті.
Антикорупційне законодавство Сінгапура (Закон «Про запобігання корупції» [9] та ін. акти)
передбачає розширене визначення неправомірної вигоди. Зловживати своєю владою стало
дорого та кримінально карано: підвищувалися максимальні штрафи за корупцію в 10
разів; завідомо неправдиві свідчення у антикорупційних справах стали злочином,
що карався тюремним ув’язненням і високим штрафом тощо. Уряду Лі Куан Ю вдалося досягнути цілковитого
нетолерування корупції громадськістю. Влада на практиці показала: якщо порущення будуть виявлені, то жодна посада не є
порятунком від покарання.
Головним органом, який було створено у 1952 році для боротьби з корупцією,
є Бюро з розслідування випадків корупції (БРВК; англ. Corrupt Practices Investigation Bureau),
яке вивчало найперше корупцію у вищих ешелонах влади. БРВК, наділене надзвичайними повноваженнями, стало безпосереднім виконавцем
політичної волі уряду Сінгапуру у справі викорінення політичної та інших форм
корупції. Це Бюро виконує водночас превентивну та репресивну функції.
Мабуть, успіх Сінгапура зумовлений найперше волею та послідовністю вищого
керівництва держави, а також запровадженим (всупереч світовій практиці)
принципом «презумпції винуватості» для державних службовців. Останнє
передбачає, що усіляке «заохочення» чиновника розглядається як корупційний
стимул (винагорода за послуги), допоки не буде доведене зворотнє; доказування
невинуватості покладається на самого підозрюваного. Така стратегія для боротьби
з корупцією, є радше авторитарною, але дієвою.
Адже завдяки цьому, а також волі керівництва держави до змін, суспільна
хвороба, якою є корупція, у Сінгапурі успішно долається. На останньому чиннику
акцентує й українська дослідниця Л. Шмаль, котра до системи чинників протидії
корупції у Сінгапурі віднесла: «наявність жорсткої політичної волі у лідерів країни; прийняття ефективного
антикорупційного законодавства; застосування дієвих адміністративних заходів;
створення спеціалізованого інституту по боротьбі з корупцією» [8, с. 110].
Сінгапур
підійшов до проблеми боротьби з корупцією з пріоритетним завданням найперше
викорінити саме ті умови, які сприяють їй, а не лише кримінально переслідувати
корупціонерів. Антикорупційна стратегія Сінгапуру ґрунтується на принципі
«логіка у контролі за корупцією» [8, с. 113], тобто «…спроби викорінити
корупцію повинні ґрунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що
створюють як стимул, так і можливість, нахили особистості до вчинення корумпованих
дій» [4].
У цій державі відсутні жодні імунітети щодо
розслідування справ найвищих посадовців, політиків; контроль за доходами
суб’єктів політичної корупції є перманентний, а не фрагментарний (як-от у деяких державах про це «згадують» лише під
час виборчої кампанії, особливо при пошуку компромату на політичних опонентів).
За роки антикорупційної
кампанії було чимало гучних обвинувачень високопосадовців, наприклад, щодо
міністра національного розвитку Так Кіа Гана, міністра охорони довкілля Ві Тун Буна,
міністра національного розвитку Те Чінг Вана та ін.
Для боротьби з корупцією у Сінгапурі також вдалися до
забезпечення фінансування держслужбовців, престижність їх роботи. Тут можемо
процитувати сінгапурського державця, першого
прем’єр-міністра цієї держави Лі Куан Ю: «Невелика влада, надана людям,
які не можуть гідно прожити на свою зарплату, створює стимули для її невірного
використання» [Цит. за: 7]. Оплата
праці прем’єр-міністра
Сінгапуру (бл. 600 тис. амер. дол.) значно перевищує винагороду очільників
провідних держав світу. Втім, потрібно враховувати, що у багатьох державах
офіційна зарплатня не є основою доходу перших осіб держави (є різні пільги,
котрі у Сінгапурі мінімізовані) [1]. Усякі пільги та привілеї сприймаються як
такі, що псують людину, роблять її пристосуванцем, а це розглядається як одна з
причин, що породжує політичну корупцію. Сінгапурські міністри відповідальні
перед прем’єр-міністром, щопівроку декларуючи доходи (свої та членів сім’ї). У випадку, якщо у прем’єра є сумніви у доброчесності членів свого кабінету, ним ініціюється службове розслідування. В цілому сінгапурський
досвід довів, що адекватна винагорода життєво важлива для підтримки чесності та
моральності політиків, високопосадовців.
Отже,
сінгапурському суспільству вдалося створити клімат чесності та відкритості,
який перевів політичну корупцію у категорію соціально неприйнятних явищ. Однак,
досвід цієї держави, попри те що його можна ставити у приклад, у повній мірі не
є адаптивний (з огляду на різні національні особливості) для більшості держав
світу, для яких проблема політичної корупції залишається на порядку денному.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
В Сингапуре карманы чиновников проверяют руки правосудия
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.novayagazeta.ru/articles/2006/10/12/27619-v-singapure-karmany-chinovnikov-proveryayut-ruki-pravosudiya
2.
Гладченко Л. В. Об
опыте Сингапура по противодействию коррупции / Л. В. Гладченко // Проблемы
национальной стратегии. ‒ 2014. ‒ № 3 (24). ‒ С. 126‒138.
3. Ли Куан Ю. Сингапурская история: 1965–2000 гг. Из
третьего мира – в первый / Ли Куан Ю. М. : МГИМО-Университет, 2010. ‒ 657 с.
4.
Номоконов В. А. Организованная преступность:
тенденции, перспективы борьбы : моногр. / В. А. Номоконов. – Владивосток :
Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. – 304 c.
5. Поліщук А.
Правила протидії корупції і досвід для України: Грузія і Сінгапур / А. Поліщук
// Jurnalul juridic national: teorie
şi practică. ‒ 2016. ‒ № 5. ‒ 166‒169.
6.
Сиротин А. Опыт борьбы с коррупцией в Сингапуре [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sudanet.ru/borba_s_corrupciei_v_singapure
7. Ткачук Д. Досвід боротьби з корупцією. Сінгапур [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/columns/2014/12/5/7046467/
8.
Шмаль Л. Сінгапурська
модель протидії корупції: досвід для України / Л. Шмаль // Науковий часопис
Національної академії прокуратури України. ‒ 2015. ‒ С. 110‒118.
9.
Prevention of Corruption Act [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.aseanhrmech.org/downloads/singapore-Prevention_of_
Corruption_Act.pdf
10.
Quah J. S.T. Combating
Corruption in Singapore: What Can Be Learned? / J. S. T. Quah
// Journal of Contingencies and Crisis
Management. ‒ 2001. ‒ Vol. 9. ‒ № 1 (March). ‒ рр. 29‒35.
Немає коментарів:
Дописати коментар